Горбачевський Іван Якович

Народився у сім'ї священика УГКЦ, пароха Збаража о. Якова Горбачевського.  Закінчив Тернопільську Українську гімназію імени Івана Франка(входив до гуртка «Громада»).

Вивчав медицину у Віденському університеті (закінчив 1877 року, доктор медицини). Під час навчання голова студентського товариства «Січ» (1875—1877 роки).

1883—1917 роки упродовж 35 років, був професором кафедри лікарської хімії Карлового університету в Празі. 1902—1903 роки (або 1903—1904 роки) ректор Карлового університету; декан медичного факультету в 1889—1890, 1894—1895, 1904—1905, 1911—1912 роках.

Разом з Іваном Пулюєм організував товариство «Українська громада» у Празі, створив фонд допомоги студентам.

Протягом 1906—1917 років член Найвищої Державної Санітарної Ради в Чеському королівстві, з 1908 — радник цісарського двору, член Палати панів австро-угорського парламенту, 1917—1918 рр. перший етнічний українець — міністр охорони здоров'я Австро-Угорщини. З 1910 року почесний президент Українського лікарського товариства. З 1919 року професор Українського вільного університету Відня, Праги (з 1921 р.). З 1924 року ректор Українського вільного університету.

У жовтні 1926 очолив оргкомітет Першого українського наукового з'їзду, який відбувся у Празі.

Помер у Празі, похований поблизу костелика св. Матея на празькому цвинтарі «Шарка»

Доробок

Іван Горбачевський

Автор понад сорока ґрунтовних наукових праць переважно експериментального характеру з біологічної хімії. Першим у світі (1882 р.) здійснив синтез сечової кислоти з гліцину; одним з перших вказав, що амінокислоти є складовими білків; встановив шляхи утворення сечової кислоти в організмі. Відкрив фермент ксантиноксидазу (1888 р). Його заслугою стало також те, що запропонував нову методику визначення місткості азоту в сечі та інших речовинах.

Один із фундаторів української хімічної термінології на народній основі (праця «Увага о термінольоґії хемічній» (1905)).

Підготував 2 томи підручника органічної та неорганічної хімії українською мовою; І-й «Органічна хімія» опублікований 1924 року в Празі.

За значні наукові заслуги вченого пошановано званням дійсного члена ВУАН (з 1925 р.) в Радянській Україні, дійсний член НТШ (1899 р.).

Написав 4-томний підручник лікарської хімії чеською мовою (1904—1908 роки).

Бутлеров Олександр Михайлович

Бу́тлеров Олекса́ндр Миха́йлович — російський хімік, основоположник теорії хімічної будови, яка лежить в основі сучасноїорганічної хімії, засновник школи хіміків-органіків.

Учень Миколи Зініна. У 1849 році закінчив Казанський університет і там же викладав у 1850—68роках. З 1869 року — професор Петербурзького університету, з 1874 — ординарний Петербурзької академії наук. Наукова діяльність Бутлерова була спрямована на створення і утвердження теорії будови органічних сполук. За цією теорією властивості хімічні сполуки залежать від кількості і якості атомів, з яких складається молекула, від послідовності і характеру їхнього зв'язку та взаємного впливу. Бутлеров вважав, що кожній молекулі речовини відповідає певна будова, яку можна виразити за допомогою формули, де більш-менш точно відображені реальні зв'язки та розташування атомів у молекулі. Теорія Бутлерова пояснила явище ізомерії, дала можливість визначити будову органічних речовин і передбачити нові класи органічних сполук. Бутлеров добув полімерформальдегіду (1859), синтезував уротропін (1860), вперше добув штучну цукристу речовину (1861).

Він синтезував третинні спирти, передбачені його ж теорією, добув ізобутилен і відкрив реакцію йогополімеризації.

В 1864—66 роках опублікував підручник «Вступ до повного вивчення органічної хімії», в якому теорія хімічної будови була вперше поширена на всі класи органічних сполук.

У 1963 році на честь Бутлерова у Києві названо вулицю.

РАН вручає однойменну премію за видатні праці в області органічної хімії.

Менделєєв Дмитро Іванович

Дмитро Іванович Менделєєв народився 8 лютого 1834 року у Тобольську, у родині директора місцевої гімназії. З 1850 року навчався на фізико-математичному факультеті Петербурзького педагогічного інституту, який у 1855 році закінчив його із золотою медаллю. Відтак його було направлено учителем гімназії спочатку до Сімферополя, а потім до Одеси. У 1856 році Дмитро Менделєєв відправився до Петербургу й захистив магістерську дисертацію за темою «Про питомі об'єми», після чого на початку 1857 року його було прийнято приват-доцентом на кафедру хімії Петербурзького університету. У 1859–1861 роках він перебував у науковому відрядженні в Німеччині, у Гейдельберзькому університеті. У 1860 році Менделєєв взяв участь у роботі першого міжнародного хімічного конгресу в Карлсруе.

У 1861 році Менделєєв написав перший у Російській імперії підручник зорганічної хімії. Навесні 1862 року підручник було визнано гідним повноїДемидівської премії. У 1863 році він отримав місце професора в Петербурзькому технологічному інституті, а в 1866 році — у Петербурзькому університеті, де читав лекції з органічної, неорганічної й технічної хімії. У 1865 році Менделєєв захистив докторську дисертацію за темою «Про сполуки спирту з водою».

У 1867 році Менделєєв перейшов у Петербурзький університет на посаду професора хімії й повинен був читати лекції з неорганічної хімії. Однак, на його думку, ні в Росії, ні за кордоном не було курсу загальної хімії, який можна було б рекомендувати студентам. Дмитро Іванович вирішив написати його сам.

У наступні роки з-під пера Менделєєва вийшло ще кілька основних праць з різних розділів хімії. Його повна наукова і літературна спадщина величезна і містить 431 роботу. Праці Менделєєва отримали широке міжнародне визнання. Він був обраний членом багатьох академій наук, іноземних наукових товариств. Однак Російська академія наук на виборах 1880 року забалотувала його через внутрішні суперечки між «російською» та «німецькою партіями», які тоді існували в РАН^[1].

Пішовши в 1890 році у відставку, Менделєєв брав активну участь у виданні Енциклопедичного словника Брокгауза й Ефрона, був консультантом у пороховій лабораторії при Морському міністерстві. Провівши необхідні дослідження, усього за три роки він розробив ефективний склад бездимного пороху. У 1893 році Менделєєв був призначений хранителем (керівником) Головної палати мір і ваги.

Помер Дмитро Іванович Менделєєв у лютому 1907 року в Петербурзі від запалення легень.

Науковий внесок

Дмитро Іванович Менделєєв — автор фундаментальних досліджень з хімії, фізики, метрології, метеорології,економіки, автор основних праць з повітроплавання, сільського господарства, хімічної технології, народної освіти та інших робіт, тісно пов'язаних з потребами розвитку продуктивних сил Російської імперії.

У 1854–1856 роках Дмитро Менделєєв досліджував явища ізоморфізму, що розкривають відносини між формою кристалів та хімічним складом сполук, а також залежність властивостей елементів від величини їхніх атомних мас. У 1860 році він відкрив «температуру абсолютного кипіння рідин», або критичну температуру. Але 16 грудня 1860 писав він з Гейдельберга піклувальнику Санкт-Петербурзького навчального округу І. Д. Делянову, що: «… головним предметом моїх занять є фізична хімія».

У 1859 році він сконструював пікнометр — прилад для визначення густини рідини. У 1865–1887 роках Менделєєв створив гідратну теорію розчинів, розвинув ідеї про існування сполук змінного складу.

Досліджуючи гази, Менделєєв знайшов у 1874 році загальне рівняння стану ідеального газу, що включає як частковість залежність стану газу від температури, виявлену у 1834 році фізиком Б. П. Е. Клапейроном (рівняння Клапейрона-Менделєєва).

У 1877 році Менделєєв висунув гіпотезу походження нафти з карбідів важких металів, яка, правда, на сьогодні більшістю вчених не приймається; запропонував принцип дробової перегонки при переробці нафти. У 1880 році він висунув ідею підземної газифікації вугілля. Також Менделєєв займався питаннями хімізації сільського господарства, пропагував використання мінеральних добрив, зрошення посушливих земель. Спільно з І. М. Чельцовим брав у 1890–1892 роках участь у розробці бездимного пороху.

Дмитро Іванович Менделєєв є автором низки робіт з метрології: він створив точну теорію ваг, розробив найкращі конструкції коромисла і аретира, запропонував найточніші прийоми зважування.

Свого часу інтереси Менделєєва були близькі до мінералогії, його колекція мінералів дбайливо зберігається і зараз у Музеї кафедри мінералогії Санкт-Петербурзького університету, а друза гірського кришталю з його столу є одним з найкращих експонатів у вітрині кварцу. Малюнок цієї друзи він помістив у перше видання «Загальної хімії» (1903 рік). Студентська робота Дмитра Менделєєва була присвячена ізоморфізму в мінералах.

Ломоносов Михайло Васильович

Народився 1711 року в селі Денисовка поблизу міста Холмогори. Батько його, Василь Дорофійович, був помором. Він мав кілька суден і ходив на них за рибою до Білого моря та Льодовитого океану.

Узимку 1730 р. дев'ятнадцятирічний Ломоносов вирушив до Москви і склав іспити до Московської слов'яно-греко-латинської академії при Заіконоспаському монастирі. Незважаючи на вік, Ломоносова було зараховано до наймолодшого класу, оскільки зовсім не знав латини. Через рік він настільки вивчив латину, що міг складати невеликі вірші. Уже тоді він ґрунтовно вивчав поетику і риторику.

У 1734 вирушає до Києва, де навчається у Києво-Могилянській академії. Наступного 1735 року його разом з іншими дванадцятьма учнями було відправлено до Петербурга та зараховано до складу студентів університету Академії наук.

Вже за кілька місяців, у вересні 1736 р., Ломоносова з двома іншими студентами академії (Райзером і Виноградовим) спорядили до Німеччини для навчання металургії та гірничій справі. Закордонне відрядження тривало майже п'ять років (до червня 1741 р.) Увесь цей час Ломоносов і його товариші перебували здебільшого у Марбурзі, в університеті філософії, де вивчали фізику та механіку уХристияна Вольфа, а математику та хімію — у Дуйзинга.Увесь 1762 р. Ломоносов хворів. З початком правління Катерини II, користуючись тим, що нова імператриця перенесла на Ломоносова свою неприхильність до Шувалова, вороги стали брати над ним гору. У травні 1763 р. Ломоносова було відправлено у відставку. Однак Катерина скасувала свій указ. У жовтні Ломоносова було обрано почесним членом Академії мистецтв, а в грудні призначено статським радником. Улітку 1764 р. імператриця навіть відвідала хворого вченого в його будинку. Помер Ломоносов від застуди в квітні 1765 р. 8 квітня похований на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври

.

Хімік - це...

Хімік — вчений або фахівець, який здобув освіту і спеціалізується на вивченні хімії як науки, а також володіє навичками роботи з хімікатами. Хіміки вивчають склад матерії і її властивостей. Ретельно описуючи властивості, вони вивчають і кількісні показники, з деталізацією на рівні молекул і атомів їх складових. Хіміки ретельно визначають пропорції речовини, реакцію середовища, та інші хімічні властивості.

Хіміки використовують накопичені знання і досвід, щоб дізнатися про склад і властивості незнайомих речовин, а також відтворювати та синтезувати великі кількості нових, корисних у господарській діяльності людини речовин, що зустрічаються в природі, а також синтезувати нові штучні речовини і відтворювати в лабораторних умовах корисні процеси, що відбуваються в природних умовах. Крім того, вчені-хіміки можуть спеціалізуватися в більш вузьких спеціальностях в межах хімії як науки. Робота хіміків, найчастіше відноситься до сфери діяльності інженерів-хіміків, основне завдання яких — грамотне проектування, будівництво і розробка найбільш ефективних за вартістю великих хімічних заводів і робота в тісному контакті з промисловими хіміками в сфері розробки нових процесів і методів виробництва хімічних речовин і пов'язаних з ними продуктів в промислових масштабах.